#1 Прип’ять, гоголі та загати,— як почалась діяльність ФЗТ в Україні
«Причина, чому ми почали працювати в Україні 25 років тому, — унікальна цінність природи, яка тут збереглася. Полісся — один із останніх і найбільших у Європі майже природних заплавних регіонів: територія з величезними болотами та оселищами для рідкісних видів, яких не знайти більше ніде. За масштабами це територія приблизно половини Німеччини. Водночас ще 25 років тому Полісся залишалося маловідомим навіть для міжнародної природоохоронної спільноти. Окремі фахівці, зокрема орнітологи, уже знали про його значення, адже саме тут зосереджена найбільша у світі популяція очеретянки прудкої. Наша організація допомогла зробити Полісся більш видимим», — керівник європейського департаменту Франкфуртського зоологічного товариства Міхаель Бромбахер.
25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з ФЗТ.
Перша історія з цієї серії — про початок справжньої роботи у регіональному ландшафтному парку «Прип’ять–Стохід», холодні поліські зими, українську пісню та команду небайдужих до природи людей. Розповідає Микола Клєстов, який у ті роки займав посаду директора ДП «Науковий центр заповідної справи». Архівні фото надав Юрій Оласюк.
«На межі з Білоруссю є великі території, майже недоторкані, дуже цінні природно, але вони потребують охорони».
Приблизно так сказав гідробіолог Григорій Парчук на нараді в Головному управлінні нацпарків і заповідної справи, яким тоді керував Микола Стеценко. Григорій родом із тих місць, добре знав і вболівав за них. Формально, регіональний ландшафтний парк «Прип’ять–Стохід» вже існував. Але саме ця зустріч стала поштовхом до справжньої роботи.
На той час я вже знався з Вольфганом Фремутом — ми познайомилися ще раніше, коли він працював у природоохоронних фондах і займався проєктами в Україні, а згодом став керівником європейських програм Франкфуртського зоологічного товариства. Тож після наради Вольфганг попросив мене поїхати на розвідку: подивитися, що там відбувається і поспілкуватися з людьми. Приблизно так розпочався шлях ФЗТ в Україні.
Я поїхав у Любешів у грудні 2001 року. Була справжня поліська зима — холодна, вітряна, погода приблизно як зараз (у лютому 2026 року).
Там я познайомився з Юрієм Оласюком, який на той час працював у районній екологічній інспекції. Разом ми поїздили територією, подивилися місця, поговорили з людьми. Уже тоді почали думати практично: якщо розвивати парк, то де буде адміністрація, де шукати приміщення, як організувати роботу.
Навіть попри зиму було видно, що це справді унікальні місця. Великі заплави, річки, ліси — все дуже живе і майже не порушене. І тоді стало зрозуміло, що цю ідею варто просувати.
Перші практичні кроки до створення природоохоронної території робили Юрій Оласюк разом із родиною.
Я тоді був директором Наукового центру заповідної справи й допомагав співпрацювати з Франкфуртським зоологічним товариством. Ми почали з найнеобхіднішого: придбали автомобіль, моторні човни, обладнання, яке потрібне для роботи в такій складній заплавній території. Штат був невеликий, приблизно шість працівників. Але згодом команда зросла: з’явилися нові завдання, і парк почав працювати повноцінно.
З науковцями ми підготували невелику книжку про водно-болотні угіддя регіонального ландшафтного парку «Прип’ять–Стохід». Там працювали київські фахівці — гідрологи, геологи, інші науковці. Це була важлива робота, бо вона допомогла краще описати й зрозуміти цю територію.
Ніколи не забуду однієї історії про прогулянку човном.
Фремут, який на той час був керівником європейських програм ФЗТ, приїхав з колегами влітку, коли було тепло. Ми возили їх Прип’яттю і зустріли жінок на великому човні, які пливли на службу до церкви й гучно співали пісень, що дуже вразило наших колег із Франкфурта. Зав’язалася розмова і жінки розповіли, що 10 років не мали можливості проїхати до церкви річкою, через браконьєрські загати. А зараз, завдяки працівникам парку, нарешті пливуть.
Ще за часів Польщі на зиму ці загати розбирали. Кілки витягували з річки і складали на березі, а навесні знову ставили. А з часом усе почало занепадати. Частину загат покинули, вони заросли травою. Моторним човном пройти було практично неможливо. І от хлопці з парку займалися тим, щоб усе це розібрати. Старі загати прибирали, чистили русло. Це була важка, але дуже потрібна робота.
Окрім охорони річок і боротьби з браконьєрством, ми займалися і природоохоронними програмами для птахів.
Один із прикладів — біла синиця. Це червонокнижний вид, що гніздиться в дуплах дерев, і ми почали робити для неї спеціальні синичники.
Такі будиночки встановлювали в заплавних лісах, пояснювали місцевим жителям, чому це важливо, залучали волонтерів. Це була спільна робота, яка дала хороший результат — чисельність птахів у деяких місцях вдалося збільшити. Зокрема, активні спостереження проводили біля села Сваловичі — дуже колоритної поліської місцини. Там, за підтримки Франкфуртського зоологічного товариства, створили польовий стаціонар для наукових досліджень, які проводяться і досі.
Взагалі, в той час у парку сформувалася дуже сильна команда. Ми навіть жартома називали її «стара гвардія»
Команда дуже професійно організовувала рейди проти браконьєрів. Це були справжні операції — із плануванням, виїздами, спостереженням. Був період, коли активно ловили браконьєрів з електровудками. Тоді справді вдалося навести порядок.
А взагалі, завдяки ФЗТ ми були впевнені у підтримці наших експедицій та роботи. Усе, про що ми домовлялися й оформлювали документально — усе виконувалося вчасно. Якщо в договорі було написано, що фінансування надходить у певний термін, то воно надходило саме тоді. А для нас це було дуже важливо. Команді ФЗТ завжди можна було пояснити свою ідею. Якщо ми пропонували щось нове і могли аргументувати, чому це потрібно, нас слухали і часто підтримували. Саме тому я згадую ті роки як дуже хороший період.
Багато дійсно якісної роботи було зроблено на місцях: екологічні стежки, еколого-просвітницький центр, регіональний ландшафтний парк, який став основою національного парку. І головне — команда з досвідом, яка перейшла працювати у пізніше створений нацпарк.
Ми багато працювали, багато їздили й відкривали для себе у цьому регіоні, завдяки Франкфурту. І я думаю, що разом зробили чимало корисного для поліських територій.
Це перша історія із циклу до 25-річчя ФЗТ в Україні. Далі буде. Слідкуйте за анонсами на наших сторінках у соцмережах, а також на сайті.
