#4 Як на Волині заклали фундамент дослідження зубрів
25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з ФЗТ.
У четвертій історії ми згадуємо про зубрів — найбільших наземних ссавців Європи та вид, який фактично зник у дикій природі на початку ХХ століття. Як відновлювали популяцію в Україні, як навчалися розуміти тварин та де з’явилася методологія, що допомогла вивчати зубрів по всій Україні, — розповідає кандидат біологічних наук Віталій Смаголь, який на той час був старшим науковим співробітником Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена. Фотографіями з нами поділилася команда Ківерцірського національного природного парку «Цуманська пуща».
Фундамент для відновлення популяції зубра в Україні будувався на Волині, — згадує Віталій Смаголь.
Усе почалося з регіональної програми відновлення зубра десь у 2009–2010 роках. Тоді все виглядало дуже скромно. Якщо пригадати, було буквально 8–10 тварин, а на всю Україну — 217. Зараз, через 15 років, офіційно говорять про 25 особин на Волині і приблизно 550 в Україні. І от важливо: системна робота над збільшенням популяції почалася саме на Волині.
Ми тоді не просто «рахували тварин», а вчилися працювати з видом, якого майже не було.
На Волині ми відшліфовували методику. Це була спроба зрозуміти базові речі: де зубр тримається, які ліси обирає, як змінює поведінку по сезонах, чим харчується, як мігрує. Ми описували місця його перебування не просто точково, а в сезонному розрізі. Дивилися, які породи лісу для нього ключові. Вивчали трофічну базу. Паралельно — обліки, звісно. Паразитологія: відбирали зразки, дивилися гельмінтів. Навіть пробували заходити в генетику, але тоді в Україні просто не було фахівців, які могли би нам допомогти. І от усе це — це була база. Саме на Волині сформувалася методологія, яку потім застосували по всій Україні.
Зубр — це найбільший наземний ссавець Європи. Це потужна тварина масивної будови, з вираженим статевим диморфізмом: самки значно менші за самців. Та попри свою силу, це дуже вразливий вид — саме тому він занесений до Червоної книги України та має найвищий природоохоронний статус.
Крім того, програма відновлення зубрів стала дотичною до створення нацпарку.
Ми працювали на території тодішнього мисливського господарства «Звірівське», де згодом з’явився Ківерцівський національний природний парк «Цуманська пуща». І я б сказав, що історія зубра напряму пов’язана зі створенням цього парку, адже сам вид став його символом і аргументом для охорони території.
15-17 років тому польові виїзди були без дронів і фотопасток.
Зараз, звісно, простіше, бо є багато техніки. А тоді — нічого цього не було. Ми приїжджали кілька разів на рік: восени, взимку, навесні, іноді влітку. Працювали тижнями. Побачити зубра влітку майже нереально. Ліс закритий — листя — нічого не видно. Максимум шерсть, екскременти, сліди на ґрунті.
А от взимку — інша справа. Єгері починали підгодовувати тварин із листопада, і зубри звикали. Вони знали, коли і де буде корм, і от тоді вже можна було їх побачити та зафіксувати. Якщо нормальна охорона і немає загрози — браконьєрів, — тварини підпускають доволі близько.
Раціон зубра включає понад 100 видів рослин: це трави, пагони дерев, кора, жолуді, різні чагарники. І саме доступність цієї кормової бази визначає, де він буде триматися.
Я, мабуть, повторюся, але це важливо: саме волинський проєкт дав розуміння, як збільшити популяцію зубрів в Україні.
Після цього ми вже працювали в інших регіонах Полісся, у Вінницькій області, в Карпатах і в районі Конотопа. В Україні загалом сформувалося кілька субпопуляцій зубра, і так чи інакше всі хто з ними працює спираються на ті підходи, які ми розробили тоді. З цього польового досвіду з’явилася і монографія «Зубр, Bison Bonasus в Україні: динаміка чисельності, поширення, стації та лімітуючі фактори».
Європейський зубр пройшов через дуже вузьке «пляшкове горло» — після Першої світової війни в природі залишилися лічені особини. Усі сучасні популяції походять від обмеженої кількості тварин із розплідників. І саме тому кожна локальна популяція, зокрема в Україні, має таке значення.
Я не був знайомий з Вольфгангом Фремутом, але підтримку від ФЗТ ми отримували через Миколу Клєстова.
З ним було дуже легко працювати, він був комунікатором, містком між нами та Франкфуртським зоологічним товариством. Ми випустили буклет, монографію, навіть певний час у Києві висіли білборди: «Збережемо їх, бо вони зникають з нашого життя», зокрема із зубрами. А ще вперше поїхали в Польщу працювати з колегами з Товариства приятелів зубра. І от, по суті, всі міжнародні зв’язки — з поляками, естонцями, латвійцями, шведами, іспанцями — почалися саме тоді. Це консультації, обмін досвідом, спільні підходи, і ці зв’язки працюють досі.
Навіть перед повномасштабною війною ми планували завезення зубрів у Чорнобильську зону.
Був побудований вольєр, тварини вже були практично готові до переміщення і очікували на кордоні. На жаль, не склалося. В Україні взагалі сім субпопуляцій зубра. То я так намагаюся кожну зиму десь хоч кілька з них відвідати. Зараз мене запрошували на Волинь, показували якісні знімки з фотопасток і ділилися гарною новиною, що з’явилося двоє теляток.
Це четверта історія до 25-річчя ФЗТ в Україні. Ознайомитися з першими можна за посиланнями:
— #1 Прип’ять, гоголі та загати — як почалася діяльність ФЗТ в Україні
— #2 Як звільняли Прип’ять від браконьєрських загат
— #3 Дослідити весь гірський Крим: проєкт, що відкрив українських грифів для Європи
