#5 Курс на Карпати: чому у 2013 році ФЗТ призупинило роботу на Поліссі

25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з ФЗТ.

У п’ятій історії настав час пояснити, як Франкфуртське зоологічне товариство розпочало свою роботу в українських Карпатах. Про масштабні вирубки у Румунії, тимчасову зупинку роботи на Поліссі та стратегічну мету ФЗТ у Європі розповідає Міхаель Бромбахер, який з 2011 року очолює Європейський департамент ФЗТ.

Я очолив Європейський департамент Франкфуртського зоологічного товариства у 2011 році. Тоді я вперше приїхав до України.

Разом із Миколою Клєстовим з «Київського  созологічного  центру» ми відвідали Нижньосульський національний парк і Міжрічинський регіональний ландшафтний парк. Це було моє перше знайомство з Україною і діяльністю нашої команди ФЗТ на Поліссі. Разом з тим я наважився на непростий і радикальний крок — призупинив діяльність ФЗТ на Поліссі. Це дуже цінна територія з точки зору біорізноманіття, але на той момент вона не мала таких загроз втрати лісів, як Карпати.

Мені були відомі масштабні вирубки лісів у Румунії — їхні наслідки я бачив на власні очі. Тоді ж я почув новини про відкриття в Івано-Франківській області деревообробної компанії, що мала сумнівну репутацію. Це викликало занепокоєння, адже існувала загроза, що румунський сценарій може повторитися і в українських Карпатах.

Ми призупинили співпрацю з «Київським  созологічним  центром» і вже в Карпатах почали працювати через інших українських партнерів — «Українське товариство охорони птахів», що співпрацюють з «BirdLife International».

Розширення природоохоронних територій було стратегічною метою ФЗТ в Європі.

Водночас було очевидно, що інфраструктура більшості парків настільки бідна, що ми не могли просто замовляти у науковців розробку наукових обгрунтувань нових карт для розширення. Якщо території стануть більшими, як парки зможуть забезпечити ефективне природоохоронне управління та їх утримувати, якщо не справляються навіть із наявними площами?

Нам потрібно було показати нацпаркам та заповідникам, що відтепер у них є надійний партнер. Тому у 2013 році ми почали надавати технічну підтримку: автомобілі, квадроцикли та уніформу. Усе це закупили за кошти ФЗТ.

Так почалася ініціатива «Збереження карпатських пралісів».

Щоб захистити праліси за межами природоохоронних територій, їх потрібно було спочатку ідентифікувати. Нас цікавило не просто збільшення площі, а включення до охорони найцінніших лісів — зі старими деревами, без чи майже без ознак господарської діяльності. За спеціально розробленою методикою наших колег із WWF ми збирали дані в кожному регіоні Карпат і наносили їх на карту. Згодом долучилися й до надання цій методиці правового статусу. Йшлося переважно про території поза межами національних парків — зокрема «Ужанського», «Зачарованого краю», «Верховинського», «Вижницького», «Синевира», «Сколівських Бескидів», «Гуцульщини», «Черемоського» та «Карпатського». А от Карпатський біосферний заповідник був розширений у рамках проєкту SNPA. 

Згодом, об’єднавши дані з напрацюваннями WWF, було створено карту пралісів Українських Карпат.

Однак ліс і дерева — це не все. Важливо розуміти, як ці дерева використовують інші види. Тоді Олександр Киселюк з Карпатського нацпарку запропонував: «А як щодо дослідження кажанів?» Це не було результатом стратегічного планування, але ідея нам сподобалася, адже кажани є одним з індикаторів старовікових лісів. Тож окрім інвентаризації лісів ми почали вивчати кажанів, які залежать від старовікових дерев.

Ми запросили експерта, з яким співпрацюємо в Німеччині — одного з найавторитетніших фахівців із пралісів і кажанів.

Ймовірно, ми були першими, хто привіз до України бат-кордери (BAT-детектори) — прилади для запису ультразвукових сигналів кажанів з подальшим аналізом. Ми закупили сім таких пристроїв — надзвичайно дороге обладнання — і навчили працівників нацпарків працювати з ними, збирати й аналізувати дані.

Ми також використовували метод відлову за допомогою туманних сіток (mist netting). Кажани потрапляють у сітку, після чого їх обережно вилучають для огляду: визначають вид, вимірюють, оцінюють стать і стан. Після цього тварин одразу випускають у природне середовище.

Нам також було важливо перевести дослідження біорізноманіття на системний рівень. Колеги з WWF розпочали встановлення фотопасток у карпатських установах, а ми за кілька років масштабували цей підхід, закупивши ще кілька сотень приладів.

Що мене найбільше вразило під час першої поїздки до Карпат?

Перше — природа. У гірських районах Німеччини лісові масиви зазвичай чітко поділені на ділянки з різними межами: тут ялина, далі бук. Натомість, коли ви стоїте на вершині Карпат, перед вами — суцільні ліси без різких кордонів до самого горизонту. Це величезні, майже безмежні масиви, багато з яких є природними й малопорушеними.

Друге — люди. У Верховинському національному парку я познайомився з рейнджером Сергієм Петровичем. Він працює вахтовим методом — по два тижні в одному з найвіддаленіших куточків Карпат. Він ніколи не мав високої зарплати, робота складна. Але його відданість і щира любов до справи справили на мене сильне враження. Я з великою повагою ставлюся до людей, які виконують свою роботу з такою любов’ю.

Це п’ята історія до 25-річчя ФЗТ в Україні. Ознайомитися з першими можна за посиланнями:

— #1 Прип’ять, гоголі та загати — як почалася діяльність ФЗТ в Україні

— #2 Як звільняли Прип’ять від браконьєрських загат

— #3 Дослідити весь гірський Крим: проєкт, що відкрив українських грифів для Європи

— #4 Як на Волині заклали фундамент дослідження зубрів