#7 Як вдалося розширити карпатські нацпарки на 40 000 гектарів

25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з ФЗТ.

Як телефонний дзвінок та наполегливість допомогли невеликому закарпатському нацпарку долучитися до масштабного природоохоронного проєкту, а багаторічна боротьба за кожен гектар завершилася розширенням карпатських природоохоронних територій на понад 40 000 гектарів? Про це у черговій історії розповідає Василь Мочан — колишній заступник директора з наукової роботи національного природного парку «Зачарований край», а тепер керівник відділу підтримки природоохоронних територій ФЗТ. Згадаємо про роки перемовин із лісівниками і шлях від амбітної мрії до президентських указів про розширення заповідних територій.

Усе почалося у 2013 році. Я тоді працював у національному природному парку «Зачарований край» і прагнув його розширити до тих меж, у яких він повинен був бути створений на самому початку.

Як тільки прийшов туди на роботу, то одразу заявив колегам, що планую втілити три речі: відновити гідрологічний режим болота Чорне Багно, розширити межі парку і домогтися включення наших букових пралісів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Я собі так і постановив: щойно виконаю ці три завдання — можу спокійно йти з парку.

Найскладнішим викликом виявилося саме розширення меж установи. Лісівники чинили супротив.

Одного дня колеги підказали мені: у Яремчі стартує великий проєкт Франкфуртського зоологічного товариства у партнерстві з УТОП «Збереження карпатських пралісів», і основним його завданням буде якраз розширення національних парків. Я зрозумів: це мій єдиний шанс. Я знайшов номер телефону Олександра Киселюка, заступника директора з наукової роботи Карпатського національного природного парку, який координував процес. На пропозицію шукати праліси на Іршавщині він тоді відреагував доволі скептично. Я наполягав:

— Олександр Івановичу, з вас — зустріч, а з мене — праліси!

Того ж 2013 року я вперше приїхав у Микуличин на робочу зустріч нацпарків. Проєктна заявка на той момент уже була повністю затверджена, бюджет поділений між вісьмома конкретними парками. Туди приїхав керівник Європейського департаменту ФЗТ Міхаель Бромбахер.

Завдяки підтримці Українського товариства охорони птахів та ФЗТ, які фінансово й організаційно вели цей проєкт, ми нарешті отримали перше обладнання для польових досліджень: фотоапарати, GPS-навігатори, біноклі. Пам’ятаю, я вантажив усе це в машину, а колеги з інших парків жартували: «Василю, ти прийшов у проєкт найпізніше, а їдеш із таким самим набором, як і ми!». Тоді ж парки отримали й перші автомобілі Mitsubishi L200 та квадроцикли для охорони територій.

Наша амбітна ідея полягала в тому, щоб розширити дев’ять карпатських установ на 100 000 гектарів.

До цього списку увійшли національні природні парки: «Сколівські Бескиди», «Ужанський», «Зачарований край», «Синевир», «Карпатський», «Гуцульщина», «Черемоський», «Верховинський» та «Вижницький».

Ми підготували всі наукові обґрунтування, карти, клопотання. Інститут екології Карпат НАН України та Львівський лісотехнічний університет дали позитивні експертні висновки. У 2015 році весь пакет документів полетів до Міністерства екології. І ось тут ми вперше вперлися в стіну — отримання згоди землекористувачів. Оскільки мова йшла про ліси, погодження мали дати держлісгоспи. А лісники віддавати території не хотіли.

Ми билися за кожен клаптик, залучали всі можливі зв’язки. Доходило навіть до того, що цей процес підтримував не лише міністр екології, а й прем’єр-міністр. Він згодом підготував урядове доручення щодо розширення територій природно-заповідного фонду на місцях. Нас дуже підтримував і міністр екології Остап Семирак, але лісове лобі на місцях все одно чинило опір.

Тоді, вже у статусі регіонального координатора ФЗТ, я відповідав за роботу в Закарпатській області. Тут ми вели конструктивний діалог з лісівниками та місцевою владою.

Результати цих перемовин були різними. По «Синевиру» площа була невеликою — погодили всього 377 гектарів.

В «Ужанському парку» вийшла взагалі курйозна історія. Лісники погодили передачу 12 000 гектарів у постійне користування парку, але поставили ультиматум: «Добре, ми віддаємо ці праліси, але заберіть ще 7000 гектарів колишніх агролісів». Ми з науковцями спочатку обурювалися, але Міністерство екології зраділо такому фізичному збільшенню площі. Так «Ужанський» сумарно розширився майже на 20 000 гектарів.

В «Зачарованому краї» із бажаних 13 400 гектарів нам вдалося вибороти 4300 гектарів найцінніших лісових масивів. І, за словами лісівників, які на той час приймали ці рішення, це був лише перший етап. Вони пообіцяли, що далі буде. Наступний крок — погодження створення заповідних урочищ навколо полонини Боржава загальною площею понад 1000 га, які пізніше також будуть включені до складу парку.

Додатково в межах суміжного проєкту «Підтримка природно-заповідних територій в Україні» (SNPA) ми розробили аналогічні документи для Карпатського біосферного заповідника, розширивши його ще на 17 000 гектарів.

Для нацпарку «Верховинський» вдалося вибороти 1695 гектарів.

Усі ці погодження ми зібрали у 2017 році й відправили до Києва для підготовки указів Президента. І документи чекали свого часу у чиновницьких кабінетах Адміністрації Президента аж до 2019 року — тоді довгоочікувані укази про розширення заповідних територій на понад 40 000 гектарів нарешті були підписані.

Це сьома історія до 25-річчя ФЗТ в Україні. Ознайомитися з першими можна за посиланнями:

— #1 Прип’ять, гоголі та загати — як почалася діяльність ФЗТ в Україні

— #3 Дослідити весь гірський Крим: проєкт, що відкрив українських грифів для Європи

— #5 Курс на Карпати: чому у 2013 році ФЗТ призупинило роботу на Поліссі

— #6 Пікапи, уніформа та плани управління: як два німецькі проєкти змінили 13 парків