#12 «Будь-яка будівля має вплив на природу»: як Ян Хюльземан переосмислює інфраструктуру нацпарків
25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з FZS Ukraine.
Можна просто поставити за мету відновлювати інфраструктуру нацпарків і будувати для них візит-центри й ПНДВ. А можна зрозуміти роль цієї архітектури в роботі природоохоронних територій, і зробити так, щоб інфраструктура відображала роботу нацпарків та вписувалася в ландшафт. Щоб допомогти сформувати такий підхід до будівництва, 10 років тому FZS Ukraine розпочало співпрацю з німецьким архітектором та експертом з екологічного будівництва Яном Хюльземаном. Ян поділився спогадами та першими враженнями про Україну й українську архітектуру, особливостями роботи в Карпатах та досвідом роботи з інфраструктурою природоохоронних територій.
Майже десять років тому директор європейського департаменту ФЗТ Міхаель Бромбахер зателефонував мені й запропонував долучитися до роботи в Україні.
Для цього мене порекомендували йому Крістоф і Барбара Промбергери, співзасновники та виконавчі директори Fundation Conservation Carpathia (FCC). Спочатку ми багато говорили телефоном, а потім зустрілися в Україні. Точну дату я вже не пам’ятаю — здається, це був 2017 рік, можливо, 2016-й. Але одразу після зустрічі я почав робити перші креслення та пропозиції.
Моє перше враження від України — наскільки вона велика.
Я пам’ятаю масштабні простори, довгі відстані, широкі дороги. Але якщо говорити саме про природоохоронні території, то спочатку я побачив не так багато. Ми поїхали в Рахів, де я оглянув адміністративні будівлі і був трохи засмучений їхнім станом. Загалом у мене склалися досить суперечливі враження від української архітектури. До цього я багато років працював у Румунії, у саксонських селах, де традиційна архітектура була дуже добре збережена — цілі села залишалися такими, якими були раніше. В Україні ж від багатьох сіл залишилося дуже мало. З одного боку, це мене засмучувало, але з іншого — мені було дуже цікаво побачити, що тут є і що можна з цим робити. Я побачив величезний потенціал.
Українські колеги мали отримати уявлення про архітектуру, яку ми прагнули розвивати на їхніх природоохоронних територіях.
Тому Міхаель зібрав директорів усіх нацпарків і привіз їх до Румунії. Ми хотіли показати їм проєкти та роботу FCC, зокрема COBOR (Cobor Biodiversity Farm). Йшлося про роботу з природними матеріалами, повагу до локальної архітектури, використання традиційних способів будівництва та місцевих ремесел.
Цікаво, що під час цієї поїздки я зрозумів: ситуація в Україні дуже відрізнялася від Румунії. У Румунських Карпатах, коли FCC тільки починала роботу, майже не було відповідної інфраструктури. Натомість в Україні вже існувала тривала адміністративна система природоохоронних територій, відповідні структури та досвід управління. У кожному нацпарку можна було побачити великі адміністративні та інші будівлі. Так, багато з них були в поганому стані, але вони існували. Тож у Румунських Карпатах ми починали майже з нуля, а в Україні уже було з чого починати.
Cobor Biodiversity Farm — це екологічний та природоохоронний проєкт у Трансильванії, створений для збереження дикої природи та розвитку сталого сільського туризму. У 2007 році данський філантроп Маркус Ф. Джебсен придбав близько 500 гектарів сільськогосподарських угідь у трансильванському селі Кобор та на прилеглих територіях. Крім того, він придбав кілька будинків, що стояли покинутими протягом 20 і більше років і перебували в занедбаному стані. У 2016 році Маркус передав все це організації Foundation Conservation Carpathia, яка з допомогою грантів створила один із найуспішніших екотуристичних та природоохоронних проєктів у Румунії.
У мене було відчуття, що українські колеги сприймають охорону природи передусім як роботу безпосередньо лише в природі:
управління територіями, моніторинг рослин і тварин, їхній захист. Але при цьому не завжди помічають зв’язок із тим, що будь-яка будівля також впливає на природу. Тому моя роль в Україні — пропонувати ідеї та допомагати впроваджувати філософію кліматично й природоорієнтованого будівництва.
Як архітектори та будівельники, ми можемо робити щось із повагою до природи, а можемо використовувати матеріали, не замислюючись про їхній вплив на довкілля. Наприклад, піноматеріали, композити та інші подібні матеріали часто використовуються просто тому, що так прийнято. Без особливих роздумів про те, що саме ми використовуємо. Матеріали, опалення, саме будівництво — усе це має вплив, і теж є частиною природоохоронної роботи.
В Україні поки що не так багато завершених проєктів,
над якими я працював. Але, мабуть, найбільше мені подобається невеликий будинок ПНДВ у Лубні. Це був приємний і відносно простий проєкт із точки зору дизайну.
Є проєкти, які я люблю і за межами України. Наприклад, екологічний центр на острові Чумба в Занзібарі. Він був досить відомим і водночас дуже складним. Ще один — садибний будинок Апаті в Румунії. А зараз завершується ще один великий проєкт для FCC — адміністративна будівля. Наскільки я знаю, це буде найбільша будівля з солом’яних тюків у Південно-Східній Європі.
Є одна особливість роботи в Україні, якої немає в інших моїх проєктах.
Це війна, і через неї дуже складно приїжджати сюди. Але водночас у Німеччині я відчуваю дуже велику повагу до того, як українське суспільство тримається і продовжує працювати. І це відчуття я привожу з собою щоразу, коли приїжджаю до України.
Напевно, це також впливає на те, як я працюю тут. Я готовий бути трохи більш терплячим, трохи більше розуміти обставини, не поспішати. Але є ще одне відчуття, яке завжди залишається зі мною під час роботи в Україні – це поєднання глибокої поваги та щирого захоплення.
Ірина Бурбило – керівниця відділу організаційного розвитку FZS Ukraine та розвитку інфраструктури природоохоронних територій, про співпрацю з Яном Хюльземаном:
«Робота FZS Ukraine з інфраструктурою природоохоронних територій — досить нова і непересічна сфера. Ми намагаємося через інфраструктуру передавати цінності та завдання національних парків, і Ян у цьому не просто допомагає, а разом із нами формує цей підхід і є нашим провідником у цій сфері.
Його вплив для нас — не стільки у конкретних матеріалах чи архітектурних рішеннях, скільки в самому підході до планування та розумінні ролі архітектури в роботі природоохоронних територій. За час співпраці ми реалізували будинки для рейнджерів у Верховинському національному парку, лісництва в Карпатському та Ужанському національних парках, а ще над низкою об’єктів продовжуємо працювати. Зараз маємо портфоліо з 18 активних проєктів на найближчі два-три роки.
Для нас важливо, щоб ця інфраструктура відображала роботу природоохоронних територій і вписувалася в ландшафт. Думаємо також про матеріали та про те, що відбудеться з будівлею наприкінці її використання: її потрібно проєктувати так, щоб конструкції можна було правильно демонтувати, а матеріали — повторно використати або утилізувати. І в цьому підході Ян залишається для нас важливим партнером і радником».
Це дванадцята історія до 25-річчя ФЗТ в Україні. Ознайомитися з першими можна за посиланнями:
— #1 Прип’ять, гоголі та загати — як почалася діяльність ФЗТ в Україні
— #3 Дослідити весь гірський Крим: проєкт, що відкрив українських грифів для Європи
— #5 Курс на Карпати: чому у 2013 році ФЗТ призупинило роботу на Поліссі
– #7 Як вдалося розширити карпатські нацпарки на 40 000 гектарів
– #9 Автомобілі, мотоцикли й уніформа: досвід ФЗТ у підсиленні роботи нацпарків
