#9 Автомобілі, мотоцикли й уніформа: досвід ФЗТ у підсиленні роботи нацпарків
25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з ФЗТ.
Чому рейнджери національних парків використовували для роботи власні автомобілі та самостійно купували уніформу? Як якісне спорядження допомагає не лише краще виконувати роботу, а й зміцнює авторитет працівників парку? І навіщо природоохоронним територіям знадобився власний гараж? Про це в новій історії розповідає Міхаель Бромбахер, який із 2011 року очолює Європейський департамент ФЗТ.
За часів президентства Віктора Ющенка в Україні за досить короткий період з’явилося багато нових національних парків.
Це було важливим кроком для збереження природи, однак через обмежене фінансування нові установи не завжди мали все необхідне для роботи. Паркам доводилося імпровізувати, а їхнім працівникам — покладатися на власні ресурси.
Під час однієї з перших поїздок до українських національних парків я почув, що рейнджери та інші працівники використовують для роботи приватні автомобілі. Дехто також самостійно купував собі уніформу. Мене це трохи шокувало. Зарплати в парках і так були невисокими, тож чому люди, які захищають природу, мали ще й витрачати на це власні гроші?
Саме тому спочатку ми зосередилися на базових потребах: закуповували обладнання, автомобілі, мотоцикли, а згодом — і комплекти уніформи. А коли з’явився проєкт SNPA, ми змогли закуповувати більше обладнання для більшої кількості природоохоронних територій.
Починали з невеликих обсягів, але вже тоді було зрозуміло, наскільки сильно навіть така підтримка може вплинути на щоденну роботу парків. До вибору уніформи підходили практично. Нам не були потрібні невиправдано дорогі речі, але вони мали бути якісними, зручними й довговічними. Під час тендерів ми багато уваги приділяли матеріалам: перевіряли тканини, торкалися їх, дивилися, наскільки вони підходять для роботи в різних умовах. До цього процесу долучався також експерт із магазину туристичного спорядження Gorgany, який допомагав нам технічними порадами.
Загалом у рамках проєкту SNPA ми змогли закупити 1000 комплектів уніформи для рейнджерів. Та уніформа мала не лише практичне значення. Ми хотіли, щоб працівників парку було легко впізнати, а їхнє спорядження відповідало важливості роботи, яку вони виконують. Адже захищати територію значно складніше, якщо місцеві мешканці чи відвідувачі не сприймають рейнджера як представника природоохоронної установи.
Раніше шестеро рейнджерів могли мати шість різних комплектів одягу. Тепер вони були в однаковій уніформі, а згодом – приїжджали на нових справних автомобілях. Можливо, це лише моє враження, але мені здавалося, що тоді на їхніх обличчях стало трохи більше гордості й упевненості.
Крім приватних автомобілів працівників, парки використовували старі машини радянського виробництва, які свого часу передали від лісового господарства. Вони були застарілими, часто ламалися та споживали багато пального. Сучасні економніші автомобілі дали би змогу не лише полегшити роботу працівників, а й зменшити витрати пального та пов’язаний із цим вплив на довкілля.
Одним із головних критеріїв вибору авто була їхня якість. Вона іноді коштує дорожче на початку, але якісне авто може працювати у складних гірських умовах 10, 15 чи навіть 20 років. Дешевший транспорт доводиться швидше замінювати, він частіше потребує ремонту, а отже, у довгостроковій перспективі може коштувати парку значно більше.
Автомобілі закуповували через відкритий тендер. Ми не могли обирати конкретні марки, тому мали дуже точно описати необхідні технічні характеристики: потужність двигуна, прохідність, кліренс, відповідність стандартам безпеки, наявність сертифікатів та інші параметри. Коли всі ці вимоги поєднані в тендерній документації, перевагу отримують автомобілі, справді придатні для тривалої роботи в складних умовах.
Також безпосередньо у самих парків виникла потреба у мотоциклах. Не завжди економно відправляти автомобіль, якщо їхати потрібно лише одній людині. Наприклад, науковцю треба дістатися віддаленої ділянки, щоб перевірити фотопастку. У складній місцевості мотоцикл може бути для цього значно зручнішим. Подібний транспорт використовують і в деяких європейських природоохоронних територіях, тож тут поєдналися міжнародний досвід і реальні потреби українських парків.
Завдяки проєкту SNPA ми змогли придбати 41 позашляховик та 71 мотоцикл.
Однак передати паркам велику кількість автомобілів та мотоциклів було недостатньо. Потрібно було подумати, хто і як обслуговуватиме їх надалі. Фінансові можливості установ залишалися обмеженими, а без правильного ремонту та якісних запчастин навіть хороша техніка не працюватиме десятиліттями. Так виникла ідея створити гараж для обслуговування автомобілів природоохоронних територій. Подібний досвід ФЗТ має і в інших регіонах — зокрема в Серенгеті та одному з національних парків Зімбабве. Разом із Карпатським національним природним парком ми домовилися переобладнати під гараж одну з їхніх будівель та найняти механіків. Парки могли б привозити сюди автомобілі й отримувати якісний ремонт із використанням відповідних запчастин. Це мало зменшити їхні поточні витрати й допомогти довше зберігати техніку у справному стані.
Сьогодні ми також обережно вивчаємо, як наявну систему охорони територій можна поступово зробити ефективнішою.
Нові технології, зокрема дрони, можуть доповнювати роботу рейнджерів і допомагати обстежувати віддалені ділянки без зайвих поїздок, шуму та викидів. У перспективі це дасть змогу краще розподіляти ресурси, посилювати професійну підготовку працівників, створювати умови для гідної оплати та робити професію рейнджера привабливішою для молодих людей і жінок. Поки що це напрям, можливості якого ми лише аналізуємо.
Це девʼята історія до 25-річчя ФЗТ в Україні. Ознайомитися з першими можна за посиланнями:
— #1 Прип’ять, гоголі та загати — як почалася діяльність ФЗТ в Україні
— #3 Дослідити весь гірський Крим: проєкт, що відкрив українських грифів для Європи
— #5 Курс на Карпати: чому у 2013 році ФЗТ призупинило роботу на Поліссі
— #6 Пікапи, уніформа та плани управління: як два німецькі проєкти змінили 13 парків
– #7 Як вдалося розширити карпатські нацпарки на 40 000 гектарів
– #8 «Інфраструктура має бути гідною природи»: як ФЗТ відновлює будівлі українських нацпарків
