#8 «Інфраструктура має бути гідною природи»: як ФЗТ відновлює будівлі українських нацпарків
25 історій-спогадів до 25-річчя Франкфуртського зоологічного товариства в Україні. Ми поспілкувалися з людьми, що стояли біля витоків організації в Україні та реалізовували перші проєкти разом з ФЗТ.
Чому будівлі в національних парках не можуть бути дешевими чи потворними? Як філософія співзасновника The North Face про інфраструктуру, гідну дикої природи, прийшла з Патагонії в українські Карпати? І чому команда ФЗТ так прискіпливо ставиться до якості дахів? Про це в новій історії розповідає Міхаель Бромбахер, який із 2011 року очолює Європейський департамент ФЗТ.
Наша робота — захищати одні з найунікальніших місць у Європі.
Але в природоохоронній справі не менш важливою є інфраструктура. Тут найбільше мені відгукується підхід Даґа і Крістін Томпкінсів — мандрівників, природоохоронців та людей, пов’язаних з брендами The North Face, Esprit і Patagonia. Даґ вважав, що інфраструктура в національному парку має бути такої ж якості, як і природа, яку вона допомагає оберігати. Вона не може бути дешевою чи потворною — вона має бути вартою цього ландшафту. Саме тому в його парках так багато уваги приділяли архітектурі, локальним матеріалам, кольорам, деталям і майстерності.
Даґ Томпкінс був співзасновником The North Face і Esprit. Він любив гори, річки, каяки, скелелазіння — і поступово прийшов до думки, що просто милуватися дикою природою недостатньо. У 1990 році він залишив бізнес і переїхав у Патагонію, щоб присвятити себе природоохоронній роботі. Сам він називав це способом «заплатити оренду за свій час на планеті».
Крістін, або Кріс Томпкінс, мала свій не менш сильну передісторію: вона багато років була CEO компанії Patagonia, Inc. У 1993 році вона також залишила бізнес і приєдналася до Даґа. Разом вони почали робити те, що тоді здавалося майже неймовірним: купувати великі ділянки землі в Чилі та Аргентині не для приватного володіння, а для того, щоб відновити їх і згодом передати державам як національні парки.
Від самого початку, коли ми оглядали інфраструктуру нацпарків в українських Карпатах, багато будівель були застарілими.
У них не було сучасного опалення, утеплення, були старі або пластикові вікна, часто протікали дахи. Можна сказати, що більшість паркових будівель потребували певного оновлення. До цього я кілька разів відвідував регіон Феґераш у румунських Карпатах і бачив, наскільки якісні матеріали вони обирають для будівництва, та як добре вони вписуються у природні ландшафти. Помітно, що вони також були натхненні філософією Томпкінсів. Це потрібно було й українським нацпаркам. Я запитав у них: хто був вашим архітектором? Виявилося, що це німецький архітектор Ян Хюзельман — людина, яка творить просту й практичну архітектуру, що личить природі.
Ми запросили Яна бути нашим міжнародним архітектором і відвідали з ним усі карпатські нацпарки.
Потім він зробив перші ескізи, ідеї для обговорення. А тоді зібрали директорів усіх карпатських нацпарків та поїхали у Румунію, щоб вони могли на власні очі побачити як втілюється такий підхід до відновлення інфраструктури. Ян узяв велику валізу з усіма матеріалами, які ми могли потримати в руках, протестувати, побачити кольори наживо, а не на фото.
Велика командна робота почалася з даху Музею екології гір у Карпатському біосферному заповіднику. У нас був готовий дизайн, ми почали готувати тендери на реновацію, щоб втілити бачення. Але потім почалося повномасштабне вторгнення, і в перші місяці було дуже складно проводити тендер на великі будівлі. Але водночас дах протікав, була зима, вода проходила всередину, і вся експозиція могла бути втрачена. Тож ми екстрено відремонтували дах. І, як ви можете бачити, у дуже добрій якості та стилі, відповідно до планів Яна Хюзельмана. А потім було ще більше: будинки ПНДВ, адміністрація нацпарку в Яремче, рейнджерські будиночки в Перкалабі, палац Ґредлів у Сколе.
До речі, про дах палацу. Ми дивилися старі фото й прагнули відтворити те, що було раніше. У радянські часи використовували дешевий метал, але історично це була черепиця. Її привезли з Німеччини, високої якості. Ян Хюзельман завжди дуже критичний, але він прийшов на дах після завершення робіт і мав лише позитивні слова.
Ще один приклад — із Верховинського нацпарку. Молода установа, яка мала лише основну адмінбудівлю, але “в полях” для працівників-рейнджерів – нічого.
Тож парк імпровізував, і працівники власними силами будували ці металеві зелені бокси, іноді без вікон і з некомфортними ліжками. Це приклад того, як може бути дешево, але не дуже красиво й не дуже функціонально. А для працівників у полях важливо мати гідне робоче місце, адже це важка робота. Просто наявність утеплення в будівлі й заміна вікон дають величезну різницю. Нам зізнавався заступник директора Карпатського НПП Олександр Киселюк, що нарешті в його кабінеті тепло. Одразу помітно, як лише ці перші невеликі зміни зробили всю робочу атмосферу в цьому офісі значно кращою.
Якщо не відходити від теми реставрації даху, то варто згадати про ґонту.
У локальній карпатській архітектурі, ґонта — це спосіб, у який традиційно робили дахи. І ця традиція досі зберігається в Україні. Першою будівлею, де ми хотіли використати ґонту, була адміністративна будівля Верховинського НПП. Тож ми шукали майстра, який знає як її виготовляти і що це за традиція. Я відвідав цех Івана Сліпенчука, де перше, що побачив – цілу гору гонти, і зрозумів: добре, цей майстер знає, про що ми говоримо. Так Іван Іванович став керувати відновленням трьох будинків для рейнджерів, а згодом – будівництвом табору у Перкалабі.
Хочу знову повернусь до Даґа Томпкінса, який казав, що інфраструктура, яку зроблять погано, залишиться на 100 років потворною. Так, відновлені нами будівлі потрібно буде час від часу ремонтувати, і ми це робитимемо. Але ці будівлі з натуральною ґонтою та іншими природними матеріалами, стоятимуть 100 років і виглядатимуть красиво.
Це восьма історія до 25-річчя ФЗТ в Україні. Ознайомитися з першими можна за посиланнями:
— #1 Прип’ять, гоголі та загати — як почалася діяльність ФЗТ в Україні
— #3 Дослідити весь гірський Крим: проєкт, що відкрив українських грифів для Європи
— #5 Курс на Карпати: чому у 2013 році ФЗТ призупинило роботу на Поліссі
— #6 Пікапи, уніформа та плани управління: як два німецькі проєкти змінили 13 парків
– #7 Як вдалося розширити карпатські нацпарки на 40 000 гектарів
